Вірші Анатолія Костецького для дітей: краща добірка поезій про школу, маму та природу

Анатолій Костецький — один із найулюбленіших українських дитячих письменників, чия творчість наповнена щирим гумором, добротою та глибоким розумінням дитячої психології. Його вірші легко запам’ятовуються, виховують емпатію та допомагають дітям краще зрозуміти навколишній світ.

У цій добірці зібрано найкращі дитячі вірші Анатолія Костецького для читання та вивчення на уроках літератури чи вдома.

Анатолій Костецький: коротка біографія та цікаві факти

Анатолій Георгійович Костецький (1948–2005) — видатний український дитячий письменник, поет, перекладач та кандидат філологічних наук. Він народився в Києві в родині педагогів: батько викладав фізику й математику, а мати — мову та літературу. Хлопчик із дитинства зростав у атмосфері любові до знань — вже у 4 роки він вільно читав, у 5 вмів писати та грав у шахи, а у першому класі завів свій перший зошит із власними віршами.

Згодом Анатолій закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, багато років викладав мовознавство, редагував улюблені дитячі журнали «Барвінок» та «Соняшник», а за своє життя видав понад 50 книжок для дітей. За збірки віршів та казок поет був відзначений престижною літературною премією імені Лесі Українки.

Короткі вірші Анатолія Костецького про весну та природу

Природа у творах поета оживає, грає яскравими барвами та дарує відчуття казки. Анатолій Костецький навчає малюків дбайливо ставитися до кожного метелика, квітки чи травинки.

Весна

Навколо —
де не глянь! —
стоїть весна така,
що навіть зацвіла
мітла сніговика!..

Весняні дарунки

Весна
дарує кожному,
що треба
і що хочеться.
Полям —
сніги поталі,
лісам —
траву і листя,
птахам,
які вертають,
дарує рідні гнізда.
По жмені ластовиння
весна дарує дітям,
а мамам —
ранки сині
та перші ніжні квіти.
Річкам дарує воду,
зернинам —
теплу землю,
а сіячам — роботу,
почесну і веселу.

Починається весна!

Знов починається весна!..
Знов починаються дива…
То серед двору із-під снігу
раптово визирне трава,
то раптом лагідні веснянки
засіють щоки та носи
чи розщебечуться — ще зранку! —
птахи на різні голоси!
А вчора…
Вчора…
Що й казати!
Всі веселилися до сліз:
Славко — дражнило й задирака —
Наталці проліски приніс!..
І зовсім це — не дивина:
так починається весна!

Навіщо плаче хлопчик

Як бурулька плаче —
то весна надворі.
Як роса заплаче —
то вже ранок скоро.
Як заплаче дощик —
трави підростають.
А навіщо хлопчик
плаче,—
я не знаю…

Де літо живе?

У павука хатинка —
тоненька павутинка.
У коника веселого —
між травами оселя.
У ластівки швидкої
під нашим надвіконням.
А тепле й ніжне літо,
волошками повите,
посріблене дощами,—
живе в очах у мами!

Не хочу

Метелика ловити я не хочу:
він — квітка неба,
хай живе собі!
Хай крильцями барвистими тріпоче,
щоб радісно було мені й тобі!

І квітку лісову не стану рвати,
її додому я не понесу,
бо вдома їй джмеля не погойдати
і не попити ранками росу!

І ні стеблинку, гілку чи травинку
я не ображу:
це — страшенний гріх!
Бо в кожній з них
живе тремка живинка,
що світиться довірою до всіх…

Ніжні вірші Костецького про маму та родину

Тема материнської любові — одна з найважливіших у доробку письменника. Його вірші про маму просякнуті вдячністю, теплом і світлим гумором.

Все починається з мами

Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти,

Можна пізнати стежки таємничі
та підкорити далеч космічну.
Можна характер свій подолати,
штурмом вершини науки узяти,

Можна пройти крізь пустелі та хащі.
Тільки без мами не можна нізащо,
Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!

Сонечкова мама

Вмиває кішка кошенят,
Вмиває кізка козенят.
Мене водою з милом
Щоранку мама миє.

І чистим сонечко встає
Щодня з-за небокраю…
І в нього, мабуть, мама є,
Бо хто ж його вмиває?

Все не так

Сьогодні все навкруг — не так…
Чомусь задача — непроста,
чомусь цукерка — несолодка,
проміння сонячне — холодне,
і навіть запахуща диня
чомусь не пахне зовсім нині…

У чому ж річ? Скажу вам прямо:
образилась на мене мама…

Піду пробачення попрошу —
хай знову стане все хорошим!

Вірші Анатолія Костецького про школу, канікули та школярів

Шкільне життя у віршах Костецького постає динамічним, сповненим розваг, несподіванок та дружби. Автор із легким гумором змальовує як радощі канікул, так і типові дитячі витівки.

Ура! Канікули!

“Канікули! Канікули!” —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
Канікули у школі!

А що таке канікули?
Це — літні дні барвисті,
Це час, коли нам ніколи,
Хоча б на мить присісти,

бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.

Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину…

Це час, коли за друзями
ми скучим, як ніколи,
і нам страшенно хочеться
скоріше знов до школи!

А що в портфелі?

1
Що таке надворі сталось?
Що за крики? Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю — на мило!..

Зрозуміло: там — футбол,
і комусь забили гол…

Два портфелі, як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.

Знов — прохід! Ось-ось заб’є!
Штанга! Ех, невдало…

І з портфеля все як є
геть повипадало!

Нумо, глянемо, що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель, усім відомо,—
є ОБЛИЧЧЯМ ШКОЛЯРА!..

2
Ось — книжки. Та що це з ними?!
Чом вони у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути на них!

Подивіться на сторінку —
не сторінка, а “картинка”,
помальована така!
А обкладинки — ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!

Ще й написано, послухай:
“ХТО ЗАЧЕПИТЬ — ДАМ У ВУХО!”
Тільки підпису — нема…
Ні, ось нижче: “Я, КУЧМА!..”

3
Ось якийсь папір в лінійку,
а на нім — товстенна двійка.

Що ж воно? Пробачить прошу!
Виявляється, це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому бій!..

Буква з буквою зчепились —
аж гуде навкруг земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!

В — волає, Г — горлає,
Л — на дві ноги кульгає,
О — як бублик, П — як пилка!..
Що не слово — то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові…

Ось, наприклад, прочитайте:
“МОШЕНІСТОМ РОБЕТЬ ТАТО…”
Ні! Читать не варто більше!
Адже далі — буде гірше…

4
Ось — щоденник. Що за диво?
Та невже — Кучми Юрка?!.
І впізнати неможливо —
чистота у нім така.

Розгортаємо сторінку.
Гляньте: чиста, мов сльоза.
Де поділися оцінки?
Їх, напевне, кіт злизав…

Ну, звичайно! Придивіться:
онде слід від одиниці,
нижче — двійку стерто вправно…

Ну, нарешті, я узнав,
чом і чистим, і охайним
у Кучми щоденник став!..

5
Ось — дрібніші речі далі:
ручка й гумка у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.

А навіщо камінці?
Щоб ганяти горобців
чи жбурляти нишком-тишком
у якусь бездомну кішку.

Ну а це… Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно, це вона!
А чому вона в портфелі —
те Юрко і сам не зна…

6
Ось який портфель незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя —
і не бачити б його!

Що ж, гадаю, всім вам ясно,
інших слів тепер нема:
НЕЧЕПУРА ТА ЛЕДАЩО —
ось він хто, ЮРКО КУЧМА!

Портфель

У когось портфель хоч давно — а новий.
А в мене — старий, та зате — чарівний!

Ось дощик полився, раптовий, рясний,
за хмари сховалося сонце.
Та я не боюся ніяких дощів,
у мене портфель — парасолька!

Чи влітку, приміром, у лісі в поході
портфель за подушку слугує мені,
і сняться на ньому на диво солодкі,
смачні, кольорові та лагідні сни.

А взимку — в санчата обернеться він
та буде з гори мене мчати,
бо, що не кажіть,— я давно зрозумів:
портфель — це найкращі санчата!

Ще можна в портфелі сховати ворону:
там темно і тепло — нехай собі спить.
А грати у сніжки почнем коло дому —
портфель мій мені послугує за щит.

Такий мій старенький портфель чарівний.
Його не віддам ні за який новий!

Повчальні вірші про доброту та поведінку

Анатолій Костецький делікатно, без надмірної назидальності, показує наслідки лінощів, нечесності чи грубощів, ненав’язливо закликаючи дітей до ввічливості та взаємодопомоги.

Про розумного кота

Дуже добре знаєш ти:
в світі різні є коти!
Є сердиті, хитруваті,
задираки заповзяті,
є лукаві чи бездумні…
А у мене кіт — розумний!

Ось послухай! В нього діти
можуть дечому повчитись…
Котик рано встав і з татком
перш за все зробив зарядку.

Ну а потім вправно й звично
миє лапки, миє личко.
Навіть вуха, хвіст і шию
неодмінно котик миє!

Хоч і важко, та шнурки
САМ зав’язує мій кіт,
САМ себе вдягає,
постіль прибирає.

За столом мій котик
не сидить, мов гість.
Що дадуть котові —
все охоче з’їсть.

Іграшки у котика —
на своєму місці.
Він порядок любить,
як і мама-киця.

Знають добре всі коти:
сумно грать, як ти — один…
А удвох, утрьох чи більше
гратись значно веселіше.

Любить мій котик
найбільше у світі
слово «спасибі» всім говорити.
Старшому завжди уступить дорогу
і не покривдить ніколи малого.

А коли мій кіт упав,
подряпав лапку —
зовсім він не заридав,
навіть не заплакав!..

Ніч ступила на поріг…
Кіт умивсь — і спати ліг…
Хай йому, котові,
сняться сни казкові!

Сміливе кошеня

В саду, в ожинових кущах,
сміливе кошенятко
зустріло чемного хруща
на волохатих лапках.

І чемний хрущ йому сказав:
— Я радий вас вітати,
бо я давно на друга ждав.
Я — хрущ. А вас як звати?

Але сміливе кошеня
було нечемне, мабуть,
бо, не сказавши навіть “няв”,
втекло чимдуж до мами.

Бюро знахідок (уривок)

1
Будь ласка, заходьте!
Скоріше заходьте!
Усе, що згубили,
шукайте й знаходьте!

Я все покажу вам, що є на полицях.
Ви тільки, будь ласка, уважно дивіться.
Можливо, на котрійсь із наших полиць
ви знайдете те, що згубили колись!

2
Отут перед вами – загублена совість.
Гадаю, вона в нас лише тимчасово:
без неї ж не можуть дорослі та діти
і тижня прожити на білому світі…

Згубив її хлопець, який тишком-нишком
надворі малому підставив підніжку,
у іншого хлопця мяча одібрав,
сусідці по парті малюнок порвав.

А тільки питають у нього: – Навіщо?! –
Провину він звалить одразу на інших,
тому ні в дворі з ним, ні в класі не грають…
Гадаю, він скоро до нас завітає!..

Ну от, подивіться, а що вам казав я!
Уже поспішає по совість хазяїн!
– Ця совість, я бачу, належить тобі?
Будь ласка, бери, але більш не губи!

3
А тут на полиці – роззява з роззяв,
найкращий ловець і винищувач гав.

Давно вже усе він забув і проґавив:
забув, що він має обов’язки й справи,
забув десь портфель, авторучку красиву,
забув і про те він, що мама просила.

А якось на ґаву так рота роззявив,
що сам загубив себе, бідний роззява!

Ще й досі дивується всюди народ:
од хлопця зоставсь лиш роззявлений рот…

Як тільки зустріне його хтось із вас,
скажіть, щоб зайшов за собою до нас.

4
Ця купа велика – загублений час.
Боюся, що й місця не вистачить в нас…

Ось – час для навчання, загублений в школі, –
його вже, напевно, не вернеш ніколи!

Тут – час допомоги і мамам, і татам,
який у розвагах втрачали завзято.

Там – час для зарядки, що в ліжках згубили
і разом зі спортом у ліні утопили…

Тут стільки часу погубили невчасно,
що я вже й не знаю, куди його класти!

Напевно, мені доведеться на дверях
скоріше прибити табличку фанерну,
щоб з неї нарешті довідався кожний:
«Загублений час повернути не можна!»

Дитячі вірші-казки та мрійлива поезія для початкової школи

Ліричні твори Анатолія Костецького розвивають фантазію, вчать помічати дива у повсякденних речах та занурюють у світ дитячих мрій.

Сонячний зайчик

На краю дзвінкого світу,
там, де соняхи,
волошковим небом сніда
зайчик сонячний.

Вдень у піжмурки по лісу
гра з кульбабами,
заплітає в тепле листя
літо бабине.

А під вечір між кущами
плаче, стомлений,
бо живе один, без мами,
зайчик сонячний.

Мишеня лягає спати

Маленьке мишенятко
постелю на ніч мостить:
пухка подушка — лапка,
кудлата ковдра — хвостик,

І мишеняті сниться
смачний шматочок сиру,
і добра-добра киця,
і мама — миша сіра,

І щастя повна хата,
і друзів повно в нього!..
Лягай і ти вже спати,
щоб не збудить малого.